/Files/images/7018.gif

Розвиток дитячої індивідуальності в дошкільному віці

Розмову про індивідуальні відмінності варто розпочати з обговорення сутності поняття «індивід», поскільки кожна людина є насамперед індивідом. Індивід – одиничний, окремий представник людського роду, носій сукупності морфологічних, фізіологічних і психічних ознак, що відрізняють його від інших видів живих істот. Кожна людина є насамперед індивід. Індивідні властивості – це психофізіологічні властивості і задатки, вроджені потреби, потенційні можливості формування вищих психічних функцій, що властиві від народження. Це насамперед біологічна стать і пов’язані з нею відмінності, конституційні особливості (будова тіла дитини, біохімічні особливості органічної будови), нейродинамічні властивості мозку, особливості функціонування геометрії великих півкуль мозку (симетрії – асиметрії), віку дитини (паспортного та біологічного). Особистісні характеристики ж не є вродженими, вони формуються в умовах спілкування, діяльності, засвоєння людської культури. В процесі розвитку індивід стає особистістю, індивідуальністю, свідомим суб’єктом своєї поведінки і діяльності.

Індивідуальність (від лат. individuum – неділиме, особина) – неповторність, унікальність властивостей людини.

Індивідуальність - це унікальна, самобутна особистість, що реалізує себе в життєтворчості. За визначенням Б.Г.Ананьєва, якщо особистість – вершина всієї структури особистісних властивостей, то індивідуальність – це глибина особистості і суб’єкта діяльності. Закони розвитку і прояви індивідуальності трактуються дослідниками по-різному. Так, одні вчені шукають індивідуальності в генетичних програмах, інші їх бачать тільки в умовах соціального оточення. Індивідуальність людини не є чимось випадковим, вона є результатом сприятливих чи несприятливих обставин розвитку дитини в перинатальний і постнатальний період розвитку.

Залежно від детермінації дослідники зазвичай виділяють два типи індивідуальності:

Перший тип. Індивідуальність обумовлена загальними законами розвитку людини, функціонування її організму, відображення та регуляції. До цього типу відносять: швидкість, темп, силу, інтенсивність, рухливість, урівноваженість нервових процесів і всіх процесів життєдіяльності, особливості динаміки основних психічних процесів: уваги, пам’яті, мислення, сприймання, уяви, тобто динаміки всієї когнітивної сфери, а також емоційної сфери, вольової регуляції, задатки, що детермінують розвиток здібностей.

Другий тип. Індивідуальність, обумовлена соціумом, обставинами життя, впливом середовища, у якому перебуває дитина (потреби, мотиви, характер).

Єдиний системний процес розвитку особистості відбувається через взаємодію біологічних та соціальних детермінант буття людини. Саме тому розподіл індивідуальних відмінностей на дві групи варто розглядати як умовний, оскільки в реальному житті вони є недизактивними, тобто взаємообумовлюють, взаємно проникають та опосередковують один одного.

Індивідуальність багатомірна: вона включає якісні і кількісні характеристики. Водночас це не якийсь конгломерат, а неподільне ціле, неповторне, унікальне, внутрішньо узгоджене, спрямоване на реалізацію важливих функцій самозбереження.

Структура індивідуальності розглядається і так:

* на початковому рівні – це первинні властивості індивіда: соматичні, нейродинамічні, білатеральні;

* на ступінь вище – вторинні властивості (темперамент, органічні потреби, задатки);

* ще вище – людина розглядається як особистість: йдеться про статус в суспільстві, соціальну роль, мотиви поведінки, характер, нахили.

В основу індивідуальності покладено гармонію властивостей індивіда, особистості та суб’єкта діяльності (Б.Г.Ананьев). «Індивідом людина народжується, особистістю – стає, а індивідуальність відстоює» (А.Г.Асмолов).

Індивідуалізація особистості.

Індивідуалізація людини на біологічному рівні - як організму, як індивіда розпочинається ще в перинатальному періоді. Отже, при народженні кожен є носієм певного набору своєрідних природних особливостей і є індивідуальністю внаслідок своєї біологічної відмінності від інших. Природний віковий розвиток забезпечує засвоєння та вираження все більшого кола біологічних задатків, яке стає передумовою для появи нових утворень особистісного спрямування. Відтак фізична незалежність (відокремлення організму дитини від організму матері) в поєднанні з фізіологічною незалежністю (спроможність самостійно задовольняти свої органічні потреби) стають передумовами і початком індивідуалізації індивіда. Значно складніше йде процес, коли ми говоримо про індивідуалізацію особистості. Розвиток особистості і розглядається саме як процес соціалізації та індивідуалізації. Індивідуалізація і соціалізація є взаємопов’язаними компонентами єдиного процесу особистісного розвитку, певний рівень якого породжує само детермінацію, самокерування особистості, яка свідомо організовує своє життя, отже, визначає тією чи іншою мірою власний розвиток.

Основними етапами індивідуалізації особистості можна вважати:

1) виокремлення себе в оточуючому світі, а свого власного досвіду в суспільному досвіді;

2) диференціацію свого внутрішнього світу, власного досвіду на змістові складові;

3) побудову власної траєкторії життя;

4) створення власного досвіду, який стає значущим для інших, прийнятним ними і впливає на перетворення та удосконалення життєвих планів.

Індивідуальність визначається як сукупність неповторних своєрідних рис та особливостей людини, що відрізняє її від інших людей. Також індивідуальність розглядається як самостійне поняття, що становить собою "ядро особистості" (Б.Г.Ананьев), зумовлює її неповторну своєрідність та самоцінність та інтегрує в собі цілісне об’єднання індивіда та особистості, створюючи неповторний варіант реалізації людиною своїх потенційних здібностей та можливостей.

У структурі індивідуальності виділяються такі складові:

Ø індивідне, або природнє, біологічне в людині (вік, стать, темперамент, темп розвитку);

Ø особистісне, або набуте в процесі життя, спілкування, учіння, гри, праці, самовиховання та виховання (самосвідомість, мотиви, характер, спрямованість, інтереси, нахили);

Ø унікальне, або те, що утворюється за рахунок своєрідного поєднання і розвитку розмаїття індивідних та особистісних властивостей. Розвиток індивідуальності характеризується досягненням балансу між духовним та фізичним, соціальним та індивідуальним, емоційним та когнітивним, становленням стрижньових властивостей індивідуальності – цілепокладання, вибірковості та винятковості (нестандартності) поведінки і діяльності. Провідною умовою розвитку та існування індивіда, особистості, індивідуальності є діяльність, у якій розвивається та удосконалюється людина.

Процеси розвитку особистості(ще більше індивідуальності) можуть бути конструктивними або деструктивними для самої людини та оточуючих, гармонійними або дисгармонійними, синхронними або асинхронними. Гармонійний розвиток є там, де паралельно і рівномірно відбуваються процеси індивідуалізації та соціалізації; дисгармонійний розвиток – розбалансованість, розлад, дисонанс психічних процесів (якщо орієнтуватися на такі характеристики дошкільного віку, як емоційність, відкритість, безпосередність поведінки, то дисгармонія може виявлятися у вигляді напруженості, закритості, тривожності дитини, афективних проявах, які позначаються на стані її самосвідомості та стилі поведінки). Нерозбірливість людини у своїх виборах (стосовно цілей діяльності, засобів, ролей), відсутність власної мети, невміння її відстоювати, винаходити найкращі засоби її досягнення можуть призвести до розчинення індивідуальності поміж інших впливів, втрати унікальної своєрідності, коли людина не є самою собою, а стає такою, «як треба». У такій ситуації все те, що пропонується середовищем, сприймається як можливе, прийнятне і для себе. Активно розвиваються виконавські тенденції, слухняність, дисциплінованість, організованість. З другого боку, неприйняття людиною думок, переживань, поглядів, відсутність прагнення узгоджувати свої цілі, рішення та цінності з іншими людьми призводить до викривлень, проявів індивідуалізму та авторитаризму в поведінці і стилі життя людини. Індивідуалізму властиві марнославність, заздрість, жадібність, лицемірство.

Запропонований структурний варіант логічно відображує ряд принципово важливих положень (В.У.Кузьменко):

1. Взаємозалежність, взаємозв’язок та взаємовплив індивідних та особистісних властивостей у структурі індивідуальності.

2. Рівноцінне, аналогічне значення кожної складової для розвитку індивідуальності.

3. Цілісність, єдність, інтегрованість індивідних та особистісних властивостей. Цілісність можна можна розуміти як певну завершеність, досконалість, внутрішню та зовнішню єдність у поєднанні з відносною автономією та незалежністю від оточуючого середовища. У ряді робіт підкреслюється, що думка про те, що дитині віком до 7 років притаманна особлива, специфічна цілісність та нерозривність процесу розвитку, тож саме цим пояснюється щирість, безпосередність, відвертість, імпульсивність та ситуативність дитячої поведінки.

4. Центральну визначальну роль діяльності в існуванні та становленні людини як індивідуальності.

5. Перспективність подальшого розвитку індивідуальності, яка полягає в наявності вищих рівнів розвитку людини в якості Унікуму.

Підтвердженням правильності цих положень для нас стали погляди видатного психолога В.С.Мерліна, який уперше ввів у науковий обіг поняття "інтегральна індивідуальність".

Витоки дитячої індивідуальності. Говорячи про індивідуальні відмінності, маємо на увазі ті визначальні та характерні властивості, що мають природні та соціальні передумови виникнення, утворюють в кожному випадку розвитку людини унікальний сплав, поєднання особистісних та індивідних компонентів, а в сукупності складають взаємозв’язані та взаємовпливові конструкти індивідуальності. Про цьому розглядаємо індивідні відмінності як передумови формування особистісних, а особистісні – як один із факторів впливу на індивідні. Тому і в подальшому можна говорити про можливості взаємовпливу індивідного на особистісне та особистісного на індивідне.

Причинами виникнення індивідуальної своєрідності людини визнаються:

1. Вроджені особливості. Онтогенетична еволюція психофізичних функцій, становлення діяльності та історії розвитку людини як суб'єкта праці, пізнання та спілкування, нарешті – життєвий шлях особистості (вроджені особливості). Принципова різниця між індивідними (формальними) та особистісними (змістовими) властивостями генетики полягає в тому, що формальні властивості формуються за законами генетики, загальної конституції, у той час, як змістові виникають під впливом конкретних соціальних умов, що діють опосередковано через внутрішні біологічні механізми.

2. Середовище. Умови виховання і навчання як чинники індивідуальних відмінностей як особистісного, так і індивідного спрямування. Концепція природної (фатальної) зумовленості онтогенезу сьогодні визнається меншою частиною науковців. Є прихильники вільного виховання (Монтессорі, Шлегер), які виступають проти систематичного педагогічного впливу на дітей, пропонують створювати лише зовнішньо сприятливі умови для саморозкриття, самовираження властивих дитині від народження здібностей. Вони вважають, що природні сили дитини завжди спрямовані на здійснення саморозвитку, прагнення до саморуху і створення необхідного природного середовища, підтримка цих процесів забезпечить досягнення максимально позитивних результатів у процесі індивідуального розвитку дитини. Відомий вітчизняний психолог Д.Ф. Ніколенко писав: «Більшість індивідуальних особливостей людини є набутими за життя. Навіть природжені сила або слабкість, урівноваженість або неврівноваженість, рухливість або інертність нервової системи під впливом умов життя і виховання змінюється. Набуті в процесі життя властивості стають звичними, стереотипними, стійкими, визначаючи собою індивідуальне обличчя особистості». Зрозуміло, що несприятлива природна база гальмує, ускладнює розвиток індивідуальності, спонукає до боротьби із власним тілом, що часто призводить до появи серйозних особистісних порушень, психічних проблем. Умови життя дітей дуже різноманітні: село чи місто, повна сім’я чи неповна, багатодітна чи з однією дитиною, рівень розвитку батьків та їхні ціннісні орієнтації, добра матеріальна забезпеченість чи навпаки. Соціальні умови пропонують кожній дитині нові обставини для розвитку. Основні чинники: соціальне облаштування суспільства, тип родини та її кількісні і якісні характеристики, а також ставлення до дитини.

3. На розвиток індивідуальних відмінностей впливають різні види діяльності. Специфіка тієї чи іншої діяльності, її відповідність індивідуальним відмінностям дитини, її інтересам та потребам, дає можливість максимально розгорнутися потенційним можливостям малюка, активізувати його власні ресурси, виробити індивідуальний стиль діяльності, систематизувати уявлення про зовнішній світ, удосконалити вміння та навички, створити та втілити в конкретний продукт свій творчий задум.

4. Позиція дитини. Кожна дитина по-своєму ставиться до одних і тих же впливів. Тому здатність сприймати чи не сприймати цілеспрямовані або стихійні впливи часто визначає особливості індивідуальності.

Характеристика індивідних особливостей індивідуальності.

Індивідуальні відмінності – це своєрідні особливості розвитку кожної людини, що відрізняють її від інших. Маються на увазі особливості індивідного (фізичного, вікового, статевого, нервового) та особистісного розвитку (пізнавального, емоційного, соціального, емоційно-вольового, мотиваційного та ін.), які формуються та відображуються в діяльності (ігровій, навчальній, комунікативній, трудовій).

I. Індивідний розвиток

Ø Вік. Вік відіграє найважливішу роль у структурі психічних властивостей, що супроводжується появою все нових і нових утворень. Вік впливає на розвиток, значною мірою визначає його. Вікові зміни являють собою результат розгортання певної природно-генетичної програми, носієм якої є індивідна сутність людини. Особливості віку існують як типові, характерні і значною мірою обумовлюють розвиток. Виховання не повинно штучно форсувати розвиток, але надзвичайно важливо прогнозувати перспективи розвитку, розуміти, що вже в дошкільному віці дитина розвивається цілісно, створюються підвалини для її подальшого життя. Основні орієнтири відповідності фактичного віку дитини її психологічному – вікові еталони та вікові новоутворення, що з’являються на межі вікових періодів трьох і шести-семи років.

Ø Стать та статеворольова диференціація. Процес статеворольової диференціації починається в переддошкільному дитинстві (до трьох років), коли малюк починає порівнювати себе з іншими, бачити відмінності, чути від дорослого відповідні звертання, починає усвідомлювати свою статеву належність. Протягом дошкільного дитинства під впливом дорослих, оточуючого середовища у дітей формуються перші уявлення про певні способи поведінки, складається система інтересів, нахилів, уподобань, усе сильнішим стає прагнення дитини до самоствердження себе в конкретних статевовідповідних соціальних ролях. Накопичення певного досвіду статеворольової поведінки призводить до виникнення власних суджень щодо цінності того чи іншого стилю життя. Дитина серед усіх відомих вибирає для себе найбільш прийнятні для себе способи поведінки, спілкування, самовираження, вибудовує власну траєкторію статево рольової поведінки. При вивченні статеворольової диференціації варто виявити співвідношення фактичної статі дитини із її уявленнями про свою стать, особливості статеворольової поведінки, усвідомлення статевої належності інших людей.

Ø Темперамент. Властивості темпераменту – активність, стриманість, емоційна збудливість, швидкість виникнення і зміни почуттів, особливості настрою, стан тривоги, а також працездатність, швидкість занурення в нову діяльність, загальна ригідність, швидкість засвоєння навички, особливості уваги (обсяг, концентрація, розподіл, переключення), екстраверсія та інтроверсія. Сила, рухливість є властивостями нервової системи, а не властивостями особистості. Це означає, що при сильній (або слабкій нервовій системі) можуть виникнути різні психологічні риси особистості. Темперамент позначається на природній основі характеру. Темперамент позначається на особливостях виборів (від рухливості нервової системи залежить стрімкість або зваженість рішень), процесах цілепокладання, можливості до утримання та досягнення мети. Особливості темпераменту виявляються з моменту народження, а до 4-5 років набувають яскравої вираженості в усталених поведінкових проявах.

Ø Загальний фізичний розвиток, фізичний стан (стан здоров’я), стан розвитку аналізаторів впливають на успішність психічного розвитку дитини. Це основна фізіологічна база розвитку як індивідуальності та особистості. Основними характеристиками здорового організму є показники загального фізичного стану, захворюваності, наявність або відсутність хронічних хвороб, функціональний стан організму, стан аналізаторів, розвиток великої та дрібної моторики, володіння основними рухами. Різні складові значною мірою визначають характер, ставлення, цінності, світосприйняття, спрямованість, впливають на мотивацію вчинків, загальну активність тощо.

Ø Задатки і здібності. Природні задатки є базою для формування здібностей, появи в дитини інтересу до тієї чи іншої діяльності. Від задатків та здібностей залежить швидкість, глибина, легкість та міцність процесу оволодіння знаннями, вміннями та навичками. Вродженими можуть бути лише анатомо-фізіологічні та функціональні особливості людини, тобто задатки. Задатки впливають на формування здібностей, які усталюються в процесі життя, діяльності, навчання та виховання. Особливості дошкільного віку в тому, що природні задатки знаходяться в стадії становлення, формування, виражені слабко. Свідченням наявності в дитини природних задатків та здібностей того чи іншого спрямування є інтереси до певних видів діяльності, які можуть бути більш або менш стійкими, стабільними, більш або менш вираженими, яскравими, виявляються в уважному ставленні до певних предметів. Тому з погляду діагностики, показником здібностей виступають: уподобання дитини, інтерес до певного виду предметів або об’єктів, значна увага до певного кола об’єктів, утримання уваги саме на обраних, оригінальний підхід до вирішення стандартних завдань, намагання змінювати, реконструювати задані дій.

Характеристика особистісних особливостей індивідуальності.

Особистісні відмінності виявляються пізніше, але є не менш значущі, ніж індивідні. Це такі характеристики, що закладаються та диференціюються в процесі життя людини, різних видів її діяльності, виховання, навчання та самовиховання. Особистісні відмінності можуть здійснювати безпосередній вплив на розвиток та стан індивідних якостей, вони забезпечують ставлення до себе як до природної істоти, вони більш гнучкі та змінювані, аніж індивідні. Вагомими факторами їх розвитку є внутрішні ресурси дитини (прагнення до саморозвитку) та соціальна ситуація розвитку (зовнішня підтримка розвитку), в якій створюються відповідні умови для активізації особистісного потенціалу. До комплексу включаємо лише основні, стійкі. Це:

* сфера свідомості та самосвідомості;

* соціально-етичний розвиток;

* емоційно-вольова сфера;

* потребово-мотиваційна сфера;

* пізнавальна та комунікативна.

Відмінності розвитку свідомості та самосвідомості. Розвиненість самосвідомості характеризується сформованою системою ставлень дитини до самої себе, особливостями емоційно-ціннісного самоставлення. Це може носити як позитивний (сприятливий для розвитку), так і негативний характер (закомплексованість, сором’язливість чи зверхність). Свідченням сформованості ставлень до себе та світу є об’єктивність явища, тобто відповідність суб’єктивного світосприйняття його об’єктивним показникам. Система ставлень закладає базові основи характеру, його провідних якостей. Так, свідома дитина виявляє працелюбність, людинолюбність та самолюбність. Таким чином, при з’ясуванні особливостей розвитку свідомості та самосвідомості ми орієнтуємось на такі показники, як сформованість системи ставлень, провідних рис характеру, можливостей до об’єктивного оцінювання та самооцінювання, наявності мети та реальність її досягнення.

Відмінності соціально-етичного розвитку. Соціально-етична розвиненість дитини передбачає наявність і спроможність будувати свої взаємини з оточуючими в різних системах спілкування (з близькими дорослими, чужими, однолітками, особами різної статі). Важливим результатом взаємин дітей дошкільного віку (особливо старшого дошкільного віку) є статус дитини в групі. Показником статусу дитини в групі виступає реальна поведінка дитини, дотримання нею групових норм і правил, прояви доброзичливого ставлення до інших дітей, інтенсивність та екстенсивність спілкування, прагнення до участі в спілкуванні, обрані для цього засоби. Своєрідним аспектом соціально-етичного розвитку є характер спілкування з дорослими (батьками, іншими родичами, педагогами тощо). Найяскравішими показниками соціально-етичного розвитку дитини в цій системі спілкування вважається реальна поведінка дитини, реалізація етично-моральних норм і правил, бажання встановлювати та підтримувати контакти з тим чи іншим дорослим, підтримувати ініціативу до спілкування, прояви доброзичливого, емоційно-позитивного ставлення. Таким чином, відмінності соціально-етичного розвитку дитини найбільш яскраво проявляються в реальній поведінці дитини в соціальному середовищі, її участі в спілкуванні з іншими, виборі засобів досягнення цього (скарги, уникнення спілкування, агресія, доброзичливе та самостійне проведення власної лінії поведінки), статусному положенні в дитячій спільноті.

Відмінності емоційно-вольового розвитку. Своєрідність цієї сторони значною мірою зумовлена особливостями темпераменту, загального стану здоров’я, нервової системи людини. Важливими показниками емоційно-вольового розвитку найчастіше називають певний ступінь довільності психічних процесів, спроможність долати посильні труднощі, навички самостійності, організованості, досить швидкий темп роботи, що вимагає зібраності, зосередженості, опанування основними правилами поведінки в реальних навчальних та інших життєвих ситуаціях, уміння правильно реагувати на оцінку виконаного завдання, а також самостійно оцінювати свою роботу, домінуючі почуття, динаміка їх перебігу, характер вираження емоційно-почуттєвого неблагополуччя та його ознаки.

Відмінності потребово-мотиваційного розвитку. При з’ясуванні цієї сфери розвитку варто зосередити увагу на провідних для кожної дитини потребах та мотивах діяльності, особливо тих, що не збігаються з віковими нормами і власне стають показниками індивідуального розвитку. Важливо виявити мотиви виконання моральних норм (чи то заради самої норми, чи похвали дорослого, чи власної користі), наявність конструктивних мотивів до пізнання оточуючого світу, спілкування, праці.

Відмінностіінтелектуального (когнітивного) розвитку. Люди розрізняються за типами сприймання, пам’яті, уваги, мислення, мовлення, уяви та уваги. Пізнавальна активність як стан готовності до пізнавальної діяльності, який передує діяльності та породжує її, є тим внутрішнім ресурсом, який базується на природній допитливості дитини і включає механізми саморуху, саморозвитку. Це особистісна потреба, нездоланна жадоба до пізнання, яка суттєво впливає на усі аспекти когнітивного розвитку. Індивідуальні відмінності пізнавального розвитку передусім проявляються у таких показниках – наявність оптимального для даного віку кола знань, умінь та навичок, розвиненість пізнавальних психічних процесів (мислення, мовлення, пам’яті, уваги, уяви, сприймання, відчуттів), сформованості пізнавальної активності, самостійності в оволодінні пізнавальною інформацією.

Використана література

1. Актуальні проблеми психології. Том IY.Психологія розвитку дошкільника. Випуск 2. Збірник наукових статей / За заг. Ред. С.Д.Максименка та С.Є. Кулачківської. – К.: Нора-Прінт, 2004. – 120 с.

2. Детская психология: учебн. пособие /Я.Л.Коломинский, Е.А.Панько; под ред. Я.Л.Коломинского, Е.А.Панько. – Мн.: Университетское, 1988. – 399с .

3. Люблінська Г.О. Дитяча психологія. – К.: Вища школа, 1974. – 320 с.

4. Мухина В.С.Детская психология / Под ред. Л.А.Венгера. – 2е изд. – М.: Просвещение, 1985. – 272 с..

5. Кононко О.Л. Чтобы личность состоялась – К.: Радянська школа, 1991. – 221 с.

6. Кононко О.Л. Соціально-емоційний розвиток особистості (в дошкільному дитинстві). – К.: Освіта, 1998. – С.139-166, С. 178-204.

7. Кононко О.Л. Плекаймо у дітей життєдайне самоставлення // Дошкільне виховання. – 2002. - №2.- С.3-6.

8. Кузьменко В.У. Індивідуалізація виховання і навчання // Дошкільне виховання. – 2000. - №10. – С.5-7.

9. Кузьменко В.У. Розвиток індивідуальності дитини 3-7 років: Монографія. К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2005. – 354 с.

10. Кудрявцева Е., Ледовских Н. О нравственном воспитании детей дошкольного возраста разного пола в группе сверстников // Дошкольное воспитание. – 2003. - №9. – С.21-28.

11. Кулачківська С.Є., Ладивір С.О. Я – дошкільник (вікові та індивідуальні аспекти психічного розвитку). – К.: Нора-прінт, 1996. – 108 с.

12. Кулачківська С.Є. Новий погляд на стару проблему // Дошкільне виховання. – 2002. - №7. – С.15-17.

13. Ладивір С.О. Індивідуалізація виховання дитини в дитячому садку // Дошкільне виховання. – 2002. - №1. – С.14-15.

14. Ладивір С.О. Плекаймо дослідників і мудрих мислителів // Дошкільне виховання. – 2004. - №5. – С.3-6.

15. Мухоморіна Л. Хлопчики і дівчатка: диференційоване навчання // Дошкільне виховання. – 2001. - №4. – С.15.

16. Павленко Т., Рузская А. Почему они конфликтуют? // Дошкольное воспитание. – 2003. - №1. – С. 72-77.

17. Подьяков А. Способен ли ребенок понимать и учитывать чужую точку зрения // Дошкольное воспитание. – 2002. - №12. – С. 41-45.

18. Сарапулова Є. Фізіологічно доцільний режим дня // Дошкільне виховання. – 2001. - №5. – С.13-15.

19. Смирнова Е., Холмогорова Т. Дошкольный возраст: формирование доброжелательных отношений // Дошкольное воспитание. – 2003. - №9. – С.68-75.

20. Смирнова Е., Хузеева Г. Агрессивные дети // Дошкольное воспитание. – 2003. - №3. – С.47-52.

21. Титаренко Т.М. Такие разные дети. – К.: Радянська школа, 1989. – 144 с.

22. Тищенко С.П. Психологія виховного впливу сім’ї на дитину. – К.: Т-ство "Знання". – 46 с.

23. Тищенко С.П. Развитие внутреннего мира ребенка / Воспитание детей дошкольного возраста // Под ред. Л.Н.Проколиенко. – К.: Радянська школа, 1991 - С.40-82.

24. Шакуров Р.Х. Самолюбие детей. – М.: Просвещение, 1969. – 176 с.

Кiлькiсть переглядiв: 420