/Files/images/7018.gif

Поради практичного психолога

/Files/images/IMG_6430.JPG

Діти серед дітей

У дошкільному віці світ дитини вже не обмежується родиною. Значимі для нього люди – це не тільки мама, тато або бабуся - але й інші діти, однолітки. І чому старше буде ваше маля, тем важливіше для нього будуть контакти й конфлікти з однолітками.

Практично в кожній групі дитячого садка розвертається складна й часом драматична картина міжособистісних відносин дітей. Дошкільники дружать, сваряться, миряться, ображаються, ревнують, допомагають один одному, а іноді роблять дрібні «капості». Усі ці відносини гостро переживаються й несуть масу різноманітних емоцій. Емоційна напруженість і конфліктність у сфері дитячих відносин значно вище, чим у сфері спілкування з дорослим. Батьки й вихователі іноді не підозрюють про ту широку гаму почуттів і відносин, яку переживають їхні діти, і природно не надають особливого значення дитячим дружбам, сваркам, образам. Тим часом, досвід перших відносин з однолітками є тем фундаментом, на якім будується подальший розвиток особистості дитину. Цей перший досвід багато в чому визначає характер відносини людину до себе, до інших, до миру в цілому. Далеко не завжди цей досвід складається вдало. У багатьох дітей уже в дошкільному віці складається й закріплюється негативне відношення до інших, яке може мати досить сумні віддалені наслідки. Вчасно визначити проблемні форми міжособистісних відносин і допомогти дитині подолати їх – найважливіше завдання батьків.

Така допомога повинна ґрунтуватися на розумінні психологічних причин, що лежать в основі тих або інших проблем у міжособистісних відносинах дітей. Внутрішні причини, що викликають стійкий конфлікт дитини з однолітками, приводять до його об'єктивної або суб'єктивній ізоляції, до почуття самітності, яка є одним з найважчих і деструктивних переживань людини. Однак, перш ніж говорити про проблемні форми міжособистісних відносин потрібно зрозуміти, що спілкування з однолітками суттєво відрізняється від спілкування дитини з дорослим.

Перша яскрава відмінність спілкування однолітків полягає в його надзвичайній емоційній насиченості. Підвищена емоційність і розкутість контактів дошкільників відрізняє їх від взаємодії з дорослим. Якщо з дорослим дитина звичайно розмовляє відносно спокійно, то розмови з однолітком як правило супроводжуються різкими інтонаціями, лементом, сміхом. У середньому в спілкуванні однолітків спостерігається в 9-10 раз більше експресивно-мімічних проявів, що виражають всілякі емоційні стани – від лютого обурення до бурхливої радості, від ніжності й співчуття до бійки. Діти частіше схвалюють ровесника й значно частіше вступають із ним у конфліктні відносини, чому при взаємодії з дорослим. Настільки сильна емоційна насиченість контактів дошкільників пов'язана з тим, що починаючи з 4-хлетнего віку одноліток стає більш предпочитаемым і привабливим партнером по спілкуванню, чому дорослий. Дошкільники вже самі чітко розуміють, що їм потрібні саме інші діти, а не тільки мама з татом.

Друга важлива риса контактів дітей полягає в їхній нестандартності й нерегламентованості. Якщо в спілкуванні з дорослим навіть самі маленькі діти дотримуються певних норм поведінки, то при взаємодії з однолітками дошкільники використовують самі несподівані й оригінальні дії й руху. Цим рухам властива особлива розкутість, незаданість ніякими зразками: діти стрибають, ухвалюють вигадливі пози, кривляються, верещать, бігають один за одним, передражнюють один одного, придумують нові слова й небилиці й т.п. Подібна воля спілкування дошкільників звичайно стомлює дорослих і вони прагнуть припинити це «неподобство». Однак для самих дітей така воля дуже важлива. Як не дивно, таке «кривляние» має велике значення для розвитку дитини. Суспільство однолітків допомагає дитині виявити свою оригінальність і свій самобутній початок. Якщо дорослий несе для дитини культурно нормовані зразки поведінки, то одноліток створює умови для індивідуальних, ненормованих, вільних проявів. Не випадково ті види діяльності, які вимагають проявів творчого початку – гра, фантазування, драматизація – значно частіше виникають у суспільстві однолітків. Природно, що з віком контакти дітей усе більш підкоряються загальноприйнятим правилам поведінки. Однак, розкутість спілкування, використання непередбачених і нестандартних засобів залишається відмітною рисою дитячого спілкування до кінця дошкільного віку.

Ще одна відмінна риса спілкування однолітків – перевага ініціативних дій над відповідними. Відомо, що спілкування припускає не тільки власні висловлення, але й уваги до партнера, здатність чути його й відповідати на його пропозиціями. У маленьких дітей стосовно однолітка такий здатностей немає. Особливо яскраво це проявляється в неможливості продовжити й розвити діалог, який розпадається через відсутність відповідної активності партнера. Для дитини значно важливіше його власна дія або висловлення, а ініціатива однолітка в більшості випадків їм не підтримується. У результаті кожний говорить про свій, а партнера ніхто не чує. Така непогодженість комунікативних дій дітей часто породжує конфлікти, протести, образи.

Перераховані особливості характерні для дитячих контактів протягом усього дошкільного віку. Однак, зміст спілкування дітей суттєво міняється. У дошкільному віці ( від 3 до 6-7 років) спілкування й відносини дітей проходять досить складний шлях вікового розвитку, у якім можна виділити три основні етапи зміни.

У молодшому віці (в 2-4 року) дитині необхідно й досить, щоб одноліток приєднувався до його витівок, підтримав і підсилив загальні веселощі. Діти бігають один за одним, ховаються й шукають інших, кричать, верещать, кривляються та ін. Кожний учасник такого емоційного спілкування стурбований насамперед тем, щоб привернути увагу до себе й одержати емоційний відгук партнера. В однолітку діти сприймають лише увага до себе, а його самого (його дії, бажання, настрою) як правило, не зауважують. Він є для них як би «невидимим дзеркалом», у якім вони бачать тільки себе. Це спілкування вкрай ситуативно. Воно цілком залежить від конкретної обстановки, у якій відбувається взаємодія, і від практичних дій партнера.

Характерно, що привабливий предмет може зруйнувати взаємодія дітей: вони відразу перемикають увагу з однолітка на предмет. Боротьба за привабливу іграшку й неможливість віддати свою – відмінна риса малят. Вони затверджують і відстоюють своє «Я» насамперед через демонстрацію власних предметів: «Дивися, що в мене є!», «Це моє!». Тому віддати своє дуже важко. Привабливі іграшки стають приводом для нескінченних суперечок і конфліктів. Нормально спілкуватися вони можуть тільки при відсутності відволікаючих предметів. Заклики дорослих відіграти дружно із загальною іграшкою для малят пошук – вони можуть сприймати або однолітка, або (що значно частіше) іграшку. Не варто Щоб маля побачило в однолітку рівноцінну особистість, потрібно участь дорослого. Тільки він може відкрити маленькій дитині привабливі сторони ровесника, показати, що він уміє робити ті ж прості дії (ляскати ручками, стрибати, кружлятися та ін.) У молодшому віці краще організовувати гри без предметів, у яких діти діють одночасно й однаково. Це широко відомі хороводні ігри або прості гру із правилами (Коровай, Зайка, Каруселі, Міхур, Кішки-Мишки та ін.)

Маленькі діти байдужні до успіхів однолітка й до його оцінки з боку дорослого. Маля як би не зауважує дій і станів однолітка. У той же час його присутність підвищує загальну емоційність і активність дитину. Про це говорить прагнення дітей друг до друга, наслідування рухам однолітка. Та легкість, з якої трирічні діти заражаються загальними емоційними станами може свідчити про особливої спільності, яка виражається у виявленні однакових властивостей, речей або дій. Ця спільність поки що має чисто зовнішній характер: «Ти стрибаєш, і я стрибаю», « У тебе зелені тапочки й у мене такі ж», «Ти катаєш машинку, і я теж». Саме цю спільність потрібно підкреслювати при налагодженні відносин між малятами.

Рішучий перелом у відношенні до однолітка відбувається в середині дошкільного віку. Після 4-х років у дітей ( особливо тих, хто відвідує дитячий садок) одноліток по своїй привабливості починає обганяти дорослого й займати все більше місце в їхньому житті. Вони вже свідомо воліють відіграти з іншою дитиною, чому з дорослим або поодинці. Цей вік є періодом розквіту дитячої гри. Головним змістом спілкування дітей у середині дошкільного віку стає спільна справа, головним чином гра. Якщо молодші діти діяли поруч, але не разом, їм важливо була увага й співучасть однолітка, то при діловім спілкуванні дошкільники зайняті спільною справою, вони повинні погоджувати свої дії й ураховувати активність свого партнера для досягнення загального результату. Такого роду взаємодія була названа співробітництвом. Потреба в співробітництві з однолітком стає головною для спілкування дітей. Якщо діти після 4-х років не вміють відіграти разом і їх спілкування обмежується тільки метушнею й біганиною, це явна ознака відхилення в соціальному розвитку дітей. У цьому віці дітям потрібно співробітництво й змістовне спілкування. А головним змістом спілкування дошкільників може бути тільки гра.

Поряд з потребою в співробітництві на цьому етапі чітко виділяється потреба у визнанні й повазі однолітка. Дитина прагне привернути увагу інших. Чуйно ловить у їхніх поглядах і міміці ознаки відносини до себе, демонструє образу у відповідь на неуважність або докори партнерів. «Невидимість» однолітка перетворюється в пильний інтерес до всього, що той робить. В 4-5 літньому віці діти часто запитують у дорослих про успіхи їх товаришів, демонструють свої переваги, намагаються сховати від однолітків свої промахи й невдачі. У дитячім спілкуванні з'являється конкурентне, соревновательное початок. Діти пильно й ревниво спостерігають за діями однолітків і оцінюють їх. Реакції дітей на оцінку дорослого також стають більш гострими й емоційними. Успіхи однолітків можуть викликати прикрості дітей, а його невдачі викличуть неприховану радість. У цьому віці значно зростає число дитячих конфліктів, виникають такі явища як заздрість, ревнощі, образа на однолітка.

Усе це дозволяє говорити про те, що дошкільник починає ставитися до самого себе через іншу дитину. Щодо цього інша дитина стає предметом постійного порівняння із собою. Це порівняння спрямоване не на виявлення спільності ( як у трьохлітків), а на протиставлення себе й іншого. Тільки через порівняння з однолітком можна оцінити й затвердити себе, як власника певних гідностей, які важливі не самі по собі, а "в очах іншого". Цим іншим для 5-літньої дитини стає одноліток. Усе це породжує численні конфлікти дітей і такі явища як хвастощі, демонстративність, конкурентность та ін. Ці явища можна розглядати як вікові особливості п'ятирічок.

Тому даний вік є досить важким для налагодження контактів з однолітками. Головним засобом, що допомагають дошкільникові нормально спілкуватися з однолітками, є спільна гра. Саме гра стає оптимальним змістом спілкування дітей 4-6 років. Ті діти, які вміють і люблять відіграти, обов'язково знайдуть засоби, щоб установити контакти з партнерами, розподілити ролі, створити ігрову ситуацію та ін. Постарайтеся навчити дитину спільній грі (бажане з ролями), допомогти дітям придумати цікавий сюжет і гарна загальна гра стане для нього важливіше похвали або власних успіхів.

До старшого дошкільного віку відношення до однолітка знову суттєво міняється. ДО 6-7 років значно зростає здатність до внеситуативному спілкуванню, ніяк не пов'язаному з тим, що відбувається тут і зараз. Діти розповідають один одному про те, де вони були й що бачили, діляться своїми планами або перевагами, дають оцінки якостям і вчинкам інших. У цьому віці стає можливим «чисте спілкування», не пов'язане з іграми й іграшками. Діти можуть досить тривалий час розмовляти, не роблячи при цьому ніяких практичних дій.

Суттєво міняються й відносини між ними. До 6 років значно зростає дружелюбність і емоційне залучення в діяльність і переживання однолітка. У більшості випадків старші дошкільники уважно спостерігають за діями однолітка й емоційно включені в них. Досить часто навіть всупереч правилам гри вони прагнуть допомогти йому, підказати правильний хід. Якщо 5-літні діти охоче слідом за дорослим засуджують дії однолітка, то 6-літні, навпаки, можуть захищати товариша, або поєднуватися з ним у своєму "протистоянні" дорослому. Конкурентне, соревновательное початок зберігається в спілкуванні дітей. Однак, поряд із цим між старшими дошкільниками з'являється вміння бачити в партнерові не тільки його іграшки або його конкретні дії (його промахи або успіхи), але й деякі психологічні аспекти його існування – його бажання, переваги, настрою. Дошкільники вже не тільки розповідають про себе, але й звертаються з питаннями до однолітка: що він прагне робити, що йому подобається, де він був, що бачив та ін.

У цих наївних питаннях зароджується безкорисливе, особистісне відношення до іншій людині.До 6 років у багатьох дітей виникає безпосереднє й бажання допомогти одноліткові, подарувати або поступитися йому щось. Зловтіха, заздрість, конкурентность проявляються рідше й не так гостро, як у п'ятирічному віці. Іноді діти вже здатні співпереживати як успіхам, так і невдачам ровесника. Таке емоційне залучення в його дії може свідчити про те, що ровесник стає для дитини не тільки засобом самоствердження й предметом порівняння із собою, що не тільки воліється партнером по спілкуванню й спільної діяльності, але й самокоштовною особистістю, важливої й цікавої, незалежно від своїх досягнень і своїх предметів. Батьки звичайно ж повинні підтримувати такі прояви, давати зразки турботи про інших і серйозно ставитися до дитячих прихильностей.

До кінця дошкільного віку виникають стійкі виборчі прихильності між дітьми, з'являються перші паростки дружби. Дошкільники «збираються» у невеликі групи (по 2-3 людину) і виявляють явна перевага своїм друзям. Суперечки й проблеми виникають у зв'язку з тем «хто з ким дружить» або «водиться». Відсутність взаємності в таких відносинах може принести дитині серйозні переживання. Психологічна допомога батьків у таких переживаннях дуже важлива. Дитині необхідно висловити свої образи, поділитися своїми лихами. Серйозне й співчутливе відношення близьких дорослих, їх рада, підтримка допоможуть дитині пережити ці перші переживання й знайти собі друзів. Тим більше, що діти сваряться й миряться дуже легко й, як правило, швидко забувають образи.
Кiлькiсть переглядiв: 96